Вперше цей пролог до книги Сема Кіна «Вогонь в животі. Як це — бути чоловіком» я переклав — тоді іншою мовою — 7 листопада 2018 року. За аналогічних подій в моєму житті.

Не всі уроки я засвоюю з першого разу.

На жаль.

Тому перекладаю знов українською — може так краще засвоїться?

Приблизно в той же період запитував Дженей Уайнхолд про потрапляння (заведення себе — більш відповідально) в схожі ситуації:

— Дженей, скілький же часу мені знадобиться, щоб просунутись далі?

— Діма, тобі знадобиться стільки — скільки ТОБІ треба.

Сподіваюсь, що МЕНІ вже достатньо і урок засвоів.

***

“Нещодавно я розлучився після сімнадцяти років у шлюбі. Мої діти жили за тисячу миль від мене. Я без тями закохався в одну красиву молоду жінку. Вона швидко вислизала від мене, і я вже відчував присутність іншого чоловіка, похмурого поета, що ховався в тіні. Жодна година не минала без того, щоб я не складав плани про те, як звабити її повернутись до мене, змусити її кохати мене. В своїх мріях я ставав чарівним, безтурботним, веселим, вмілим коханцем. Я ставився до неї легко, підтримував її, отримував задоволення від її особистісного зростання, самовіддано віддавав все, що у мене було, щоб задовольнити її потреби або бажання. В реальному житті вона не відповідала на мої дзвінки, а наші спільні ночі ставали рідкісними та жахливими. Щоб захистити себе від майбутньої втрати, я вже забезпечив себе ще однією коханкою, яка могла би заповнити порожнечу моїх самотніх годин та ночей. Солодка хіть щоб зцілити рану від кохання, що не вдалось.

Моє життя руйнувалось та розходилось прямо по швах.

В один з днів я вирішив навідатись до Говарда Трумана, мого друга вже двадцять п’ять років, людини з досвідом, онука раба, містика, філософа, людини, що не з книжок знайома з тим, що таке пітьма та духовна подорож. Це був довгий вечір розмов, потягування бурбону. Я розповів йому про свій біль проходження через розлучення та біль від кохання, що руйнувалось.

І він розповів мені дві історії.

«Коли я був хлопчиком та зростав у Флориді, я любив рибалити. Найбільшу рибу можна було зловити саме в тому місці, де затока зустрічалась з океаном. Але відрізок часу між зміною течії, що дозволяв стояти в спокійній воді, був дуже коротким. Коли течія починала змінюватись, було неможливо грести проти неї. Залишалось лише слідувати в тому напрямку, куди воно тебе несло».

Та другу.

«Жив якось чоловік, що кохав одну жінку понад усе на світі. Одного разу він вирушив з нею вдвох у подорож морем, і в один з днів вони причалили біля безлюдного острову. Залишивши кохану у човні, чоловік вирушив досліджувати острів, і в глибині лісу наштовхувся на статую невідомого йому божества. Воно випромінювало таку величезну силу, що чоловік впав на коліна та прочитав молитву в ім’я своєї коханої: «Нехай її життя буде повноцінним та щасливим. Нехай наше кохання розвивається найкращим чином для неї та для того, що вона хоче та шукає». Дорогою назад, він зійшов на вершину пагорбу. І коли він подивився на море, він побачив, як його кохана віддаляється від острова на його човні. Його молитва була почута».

Останнє, що він мені сказав перед тим, як я пішов, було можливо найважливішою порадою, яку я коли небудь отримував на тему того, що означає бути чоловіком. «Сем», сказав він. «Є два питання, які чоловік має задавати собі. Перше питання це «Куди я йду?», і друге питання «Хто піде зі мною?». І якщо ти колись переплутаєш порядок, в якому собі слід задавати ці запитання – ти в дупі».

Коли я полишив заповнений книгами кабінет Говарда, я знав, що течія змінилась. Я заходив до кожного бару на своєму шляху та випивав по шоту бурбону, щоб заглушити свій біль, поки сам практично перетворився на рідину. Ріки гіркоти від зруйнованого шлюбу, відсутніх дітей, завершення неймовірного роману, текли з усіх дір одночасно. Я йшов та ридав, але знав, що нарешті прийшов час перерізати пуповину, якою я був поєднаний з богинею, що мала б стати моїм спасіння. Я знайшов телефонну будку та подзвонив їй. Вперше за багато тижнів вона відповіла. «Я знаю, що прийшов час тобі піти», сказав я. «Як би сильно я тебе не кохав, я розумію, що для нас неможливо залишатись разом. Мені забагато років, і я занадто чутливий, щоб недбало ставитись до кохання, а ти занадто молода, щоб бути відданою та бути готовою до зобов’язань. Тому йди. Без прихованих думок. Без почуття провини. Я кохаю тебе. Прощавай».

Я не перетворився на Супермена, коли вийшов з телефонноъ будки. Я все ще ридав. Але поступово підіймаючись крутими схилами Сан Франциско, я відчув електричне, еротичне напруження, що піднялось моїми ногами, почало закипати у мене в животі та піднялось до моїх грудей. Години я проходив, переживаючи бурю вибухаючих емоцій, горюючи та повертаючись до життя знов. Нарешті, хвилі затоки й океану, що стикались, зтишились, води заспокоїлись, і я попрямував додому відпочити та почати нове життя.

Коли я прокинувся ранком, я замислився та став усвідомлювати, який приголомшливий вплив «жінка» створює на мене та моє життя, так само як і на життя всіх знайомих мені чоловіків.

І я не говорю про жінок, реальних, з плоті та крові. Я говорю про «жінок», епічних містичних створінь, що живуть в нашій уяві, наповнюють наші емоції та непрямо надають форму багатьом нашим вчинкам».

***

Уривок: Sam Keen. “Fire in The Belly. On Being A Man”

***

Переклад: Дмитро Чабан. Київ. Спочатку серпень 2018, і вдруге лютий 2026