Я відкрила для себе наукове обґрунтування і дуже тішуся. Вирішила поділитися, можливо для когось також буде корисним, або вам, як і мені, важливо знати, що «зі мною все нормально».

Хронобіологи використовують слово «хронотип», який включає біологічні і соціальні компоненти. Якщо коротко, то їх можна поділити на ранковий тип (наші «жайворонки»), вечірній тип («сови») і проміжний тип («голуби»). В нашому тілі трильйони клітин, в яких «вбудовані годинники», саме відмінності в будові і функціях «годинникових генів» і їхніх продуктів – білків – і створюють ті індивідуальні риси, що відрізняють радикально-ранковий тип від радикально-вечірнього.

Представники ранкового типу прокидаються рано, практично з першими променями сонця, без будильника і відразу мають купу енергії, ідей та планів. У ранкових представників рівні гормонів, що відповідають за пробудження, наростають раніше і швидше, ніж у решти. Протягом для ентузіазм у представників ранкового хронотипу поволі спадає. В державних установах о 16:00 можна почути: «Уже кінець робочого дня, давайте завтра зранку» – це представники ранкового типу, і як їх так вдало підбирають  Ближче до 21-22 години вони рухаються у напрямку ліжка, бо організм до цього готовий і за рівнями мелатоніну, і за суб’єктивною оцінкою втоми. З раннім засинанням у них зазвичай проблем нема, вони здатні заснути навіть під гітару. У соціальному плані таким людям пощастило, адже цей варіант зазвичай позиціонується як «правильний».

Представники вечірнього типу починають день значно повільніше, пізніше та з меншим ентузіазмом навіть за ідеальної тривалості та якості сну. Вони люблять поніжитися в ліжку, повільно, без різких рухів почати новий день. Енергія поступово підвищується протягом дня, коли ранкові вже хочуть перенести зустрічі на завтра, то вечірні демонструють абсолютну працездатність, пік активності може припадати і на 21-24 години. Після інтенсивної праці представник вечірнього хронотипу вляжеться спати, захопить темну частину доби у сні, проведе в ліжку 7-9 годин і зможе взяти від дня все найкраще. Людина, яка належить до пізнього хронотипу, часто вимушена жити в умовах, що змушують її прокидатися значно раніше, аніж готовий організм, їй не дають побути в спокійному ранковому стані, а це неймовірно впливає на продуктивність та ефективність роботи протягом дня. Після офіційного закінчення робочого дня людина, залежно від ступеня фізичного, емоційного й інтелектуального виснаження, або відчуває дискомфорт і тривогу від неспроможності вловити всі переваги вечірньої точки натхнення, або демонструє активність у «свій» час і намагається реалізувати її, затягуючи з вкладанням спати і відповідно скорочуючи години сну і входячи у цикл хронічного недосипу, що має негативний вплив на здоров’я. Для цього типу важливо підлаштовувати всі процеси під свій «внутрішній годинник».

Представники проміжного хронотипу потребують дисципліни. Вони не мають вираженої, як у «сов» чи «жайворонків» внутрішньої прив’язки до часу доби. Вони можуть рано прокинутись і пізно лягти, або довго ніжитись у ліжку зранку, а потім без проблем заснути ввечері. У них може спостерігатися кілька крайнощів. Це або «універсальні солдати», що можуть бути продуктивними і працювати, коли треба, залежно від умов, або люди, які повністю втратили контроль над своїм режимом й цілодобово почуваються не дуже комфортно. Саме останніх часто плутають із «совами». Для людей проміжного типу важливу роль у формуванні режиму дня відіграють психосоціальний компонент та зовнішні умови. Їм потрібна дисципліна, адже вони не відчувають впливу ані вбудованого ранкового будильника, ані вечірнього чарівного натхнення. Цим людям для максимально комфортного життя та уникнення проблем зі здоров’ям варто створити навколо себе сукупність стимулів, що зазначатимуть початок і кінець дня, чітко вибудувати режим «праця-відпочинок», виділити нічні години під сон. Саме людей с проміжним хронотипом зараз найбільше в популяції, так-так, саме їй, а не «жайворонків», переконлива риторика яких привела до ангажування представників проміжного типу, до якого вони досить добре адаптуються.

Соціальний тиск на справжніх представників вечірнього хронотипу і вимушена адаптація до прийнятих у суспільстві стандартів приводять до психологічних проблем, тривожності, почуття провини, знервованості й інших негараздів, яких можна було б уникнути, дозволивши пізньо-вечірнім людям жити в гармонії з власним біологічним годинником.

Ці типи не описують все розмаїття варіантів внутрішніх годинників. Нема універсального розпорядку, чарівної таблетки чи ще чогось. Всі ми різні і це прекрасно. Прислухайтеся до себе і робіть собі «добре».

Інформація з книги «Коли я нарешті висплюся?» О. Маслова і Н. Бєльська

Віта

Київ. Квітень 2021

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s